/* * @version $Id: index.php 14401 2010-01-26 14:10:00Z louis $ * @package Joomla * @copyright Copyright (C) 2005 - 2010 Open Source Matters. All rights reserved. * @license GNU/GPL, see LICENSE.php * Joomla! is free software. This version may have been modified pursuant * to the GNU General Public License, and as distributed it includes or * is derivative of works licensed under the GNU General Public License or * other free or open source software licenses. * See COPYRIGHT.php for copyright notices and details. */ История города -->

 

Люботин – одне із найстарійших міст Слобожанщини.

В цьому році йому виповнилося 360.  Він має багату і цікаву історію, щедрий на талановитих людей.
Але час минає, йдуть з життя люди, забуваються видатні дати. Та сьогодні з´явилася можливість відродити найяскравіші моменти історії рідного міста, створивши міський краєзнавчий музей. Його відкрито 1 лютого 2007 року. Розпочали з маленької кімнати фондосховища в Центральній міській бібліотеці.  А вже 20 квітня було виготовлено 10 вітрин  для демонстрації експонатів і з 1 травня відкрито першу виставку на тему „Історія міста Люботина” за такими розділами: „Люботинські городища”, „Люботин до революційних подій”, „Люботинська республіка”, „Етнографічний куточок”, „Люботин у роки Великої Вітчизняної війни”, „Люботин у роки німецької окупації”, „Люботин літературний”, „Сучасний Люботин”.

Ще в давні часи ( І тис. до н.е.) долини річок Люботинки, Мерчик, Мерефи, що протікають поблизу Люботина, населяли різні племена і народи. А з другої половини УІІ ст. до н.е. (початок доби заліза) численні скотарські племена іраномовного походження скіфів витіснили з північного Причорномор’я кіммерійців, створивши велике державне об´єднання – Скіфське царство, в яке входила і південна частина сучасної Харківщини.
Городища і кургани в околицях сучасного міста Люботина відомі давно. Це Люботинське (або Шейєрманівське) городище та городище Костенки (або Закозорівське).
У Люботинському могильнику (що поряд з Шейєрманівським городищем) за данними Багалія Д.І., налічувалося 10 курганів. Хоча насправді їх  значно більше.
Через наше місто проходив стародавній Муравський шлях – важливий торговий шлях, що з’єднував лісостепову Скіфію з Кримом.
Довгий час проміжне становище між лісом і степом, осілою і кочовою людністю, на перехрестях старовинних трактів, відкритих як для торгівлі так і для страхітливих, спустошливих розбоїв, робили цей край  зоною інтенсивних контактів і взаємовпливів різних цивілізацій і культур. Навала за навалою  захоплювали родючі землі, незліченні багатства, поневолювали  волелюбний  працьовитий  народ.

Йшов час, минали століття, роки. І в сучасній історії в 1650 році  вперше згадується назва „Люботин”. Саме з цього часу йде відлік історії нашого міста.
Свою назву місто одержало від річки Люботинки. Колись вона була чиста, повноводна, кишіла рибою. Люботинка впадає в Солодівський ставок, далі в Перекошку, в Старолюботинський  ставок і несе свої води в річку Уди. Спочатку заселився Старий Люботин, котрий століттями був центром теперішнього міста.
Найстарішими будівлями, що збереглися до нашого часу, є церква Святої Параскеви (1805р.) та приміщення школи №5 (1846р.). Знаменним є те, що 1 серпня 1820 року російський імператор Олександр І по дорозі  з Харкова до Полтави слухав літургію в Люботинському храмі.
А серед мальовничої природи, на південно-східній околиці міста, розташувалося селище Гиївка. У центрі селища знаходиться основна архітектурна пам´ятка – палац князя Святополк-Мирського – міністра Внутрішніх справ царської Росії. Побудований кілька століть тому, він і сьогодні вражає своєю помпезністю.

В останній чверті ХІХ століття досить швидко розвивається промисловість.
Зростанню Люботина сприяло  будівництво залізниці у 1871 р. Тепер більшість  населення Люботинської волості становлять залізничники. 
Наприкінці ХІХ ст. з появою досить значного прошарку робітників  активізується громадсько-політичне життя. А в 1905 році з 9 по 18 грудня, ці дев’ять  днів,  коли робітники під керівництвом депутатів утримували владу на станції Люботин, увійшли в історію революційного руху під назвою „Люботинська республіка”.

Слід зазначити, що не тільки залізничники вписали свою сторінку в історію міста. Народна освіта Люботина мала не лише загальні риси, характерні для всієї  Харківської губернії, але й конкретні. Рівень початкової освіти в Люботині був значно вищий, ніж у Валківському повіті загалом та й багатьох містах губернії. Збільшення чисельності інтелігенції у місті в кінці ХІХ – на початку ХХ ст., призводить до швидкого росту не тільки  кількості учнів, а й кількості навчальних закладів. Лише протягом неповних двох  десятиліть ХХ ст. з´явилося 8 із 13 навчальних закладів міста.

Наприкінці ХІХ – на початку ХХст. у існуючих навчальних закладах з´являються   шкільні бібліотеки.
Навчальні заклади  та різні  організації в місті влаштовують вистави, танцювальні вечори, маскаради, концерти.
У цей час серед залізничних службовців було створено аматорський драматичний гурток, духовий оркестр.
В Люботині проживало  декілька кобзарів.У селі Люботин народився Остап Якович Бутенко, який із кобзою мандрував по Харківському та Валківському повітах. У його репертуарі були українські народні думи та  пісні.
Майже місяць у 1891 р. в Люботині  у сім´ї Метліних прожив відомий російський письменник О.М.Горький. А в 1912-1914 рр. влітку та зиму 1914-1915 рр. – не менш відомий російський філософ М.О.Бердяєв. 
Тут він спілкувався із сектантами та познайомився із місцевою толстовською общиною, так званою „толстовською комуною”, яка розташовувалась на землях поміщиків Шейєрманів (між Любівкою та Люботином.).

У 1917 році за ініціативою  більшовиків створено Люботинський військово-революційний комітет, серед заходів якого було створення перших  радянських установ, лікарень, перетворення земських та відомчих шкіл у трудові школи. З січня 1918 р. при ревкомі діяв відділ народної освіти. 
Люботин був окупований німецькими військами в 1918р., а в 1919 р. – денікінцями.  В грудні 1919року Люботин було звільнено від денікінців і знову створено Люботинський волосний ревком .

Знав Люботин і розкуркулювання, і денаціоналізацію, і неп, і голод, і щасливі години мирної праці. 
Та мирна праця людей була перервана віроломним нападом фашистської Німеччини.
Уже в перші дні війни сотні люботинців  пішло на фронт, більшість із них – добровольцями.
В самому місті було створено народне ополчення – понад 500 чоловік. Для охорони  транспортних споруд – 55 робітничих загонів (1058 чол.)
Місцеве населення створило дружини (3028чол.) для охорони житлових приміщень.

Двічі місто окупували німці. За цей час у лютому-березні 1942 року було заарештовано 400 активістів, яких спочатку відправлено до Холодногірської тюрми,а з часом  страчено в Дробицькому Яру чи в лісопарку. Більше як 120 чоловік відправлено у Валки і в кар’єрі цегельного заводу всіх страчено.
Робочих депо Люботин Василя і Петра Герусів, Дмитра Гаєвського за виведення з ладу паровозів живцем спалено на базарній площі, а їх товаришів по депо  Гриневецького Дмитра, Зорича та Дмитра Коптєва повісили на залізничному мосту.
Особливо посилилися репресії проти мирного населення на початку березня 1943 року, коли ворог вдруге захопив місто. Есесівці мстилися за Сталінград, розстрілювали і малих, і старих. 30 чоловік у скирті соломи біля селища Водяне розстріляли та спалили. У цьому ж селищі спалили 18 тяжкопоранених червоноармійців, що перебували в хаті-пустці.
Наші люботинці виявляли справжній патріотизм. Так лісник О.І.Бондаренко, його дружина Варвара, які підтримували зв'язок з партизанами, забезпечували їх харчами, пекли хліб; партизанив  житель селища Гиївка, розвідник П.З.Бєляєв; юний радіолюбитель І.Бабіч, який слухав радіопередачі з Москви і знайомив з ними односельців – всіх їх замучили фашистські нелюди. Мешканцям Люботина прийшлося пережити страшні, трагічні роки фашистської окупації.

За 2 роки окупації від рук фашистів загинуло 912 жителів Люботина; 980 юнаків та дівчат було вивезено до Німеччини.

На всіх фронтах війни сотні люботинців показали приклади хоробрості та мужності.
За відвагу та стійкість 2041 мешканець Люботина нагороджений бойовими орденами та медалями, а льотчикам М.Ф.Денчику, Ю.Я.Чепізі, артилеристу П.І.Шпилько присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

У 1946 – 1950 рр. –  відбудова народного господарства.
Максимум зусиль доклалося до найскорішої відбудови залізничного господарства та промислових підприємств міста. Колектив депо протягом березня – травня 1945 р. виконав і перевиконав основні виробничі показники. За стаханівську  роботу депо було нагороджено перехідним Червоним Прапором Народного Комісаріату Шляхів Сполучення і посіло перше місце у змаганні на Південній залізниці.
Анастасія Логвинівна Мельник після Перемоги була у перших рядах учасників відбудови рідного колгоспу. З п’яти збережених свиноматок розпочала вона відновлювати свиноферму. Неодноразово перемагала у соціалістичних змаганнях, за що й нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора та медаллю „За доблесну працю”.

Продовжується відбудова народного господарства міста.

За сумлінну, багаторічну працю багато працівників було нагороджено орденами та медалями. Керуючій відділом Байрак Клименко Парасці Семенівні було присвоєно звання Героя Соціалістичної праці. Орденом Леніна був нагороджений  Загребельний І.В., орденом трудового Червоного Прапора Кийко Г.О., Масалітіна М.М., Зайцева В.К.; орденом Знак Пошани нагороджені Івахненко Є.І., Рябчинський М.П., Машустіна А., Дюков М.П.; орденом Трудової слави ІІІ ступеню Ніколаєнко М.Т., Перетеченко Л.А., Бондаренко О.І.,Тузко М.Є., Слюсар П.П.

Кожне повоєнне десятиліття мало свої особливості. Але у нас дуже коротенький екскурс по історії міста, тому тільки про  найголовніше і дуже стисло.

Існував танкер „Люботин”, який був побудований у 1962 році. Пошуковці інтернату довгий час вели листування з  його екіпажем  і 10 грудня 1979 р. відбулася зустріч з делегацією представників команди танкера.

У березні 1980 р. місто зустрічало Героя Радянського Союзу, колишнього військового льотчика Дєвятаєва Михайла Петровича.

З історією  міста пов’язане життя та діяльність  поета, журналіста Станіслава Васильовича Шумицького (1937-1974рр.)
Композитори Б.Михайловський та А.Сало поклали на музику деякі вірші Шумицького: „Два крила”, „Солов’їна пісня”, „Караван”, ,,Харківські зорі”.

У нашому місті проживала родина відомої співачки Ніни Порай-Кошиці, тут народився Є.О.Альбовський – історик, письменник, краєзнавець, штабс-ротмістр, перший літописець „Історіі Харківського Слобідського козачого полку”, скульптор Ф.П.Балавенський, графіки – М.Г.Глущенко, Є.С.Соловйов, Є.Є.Соловйов, художники – О.Лихоліт, В.Сидоренко, письменниця – Н.Забіла, поети – В.Мова, С.Шумицький, О.Марченко, С.Климовський, М.Козак, К.Маковійський; актори – Ольга  та Олексій Косьміни, А.Кудіна, композитор –  А.Сало, скрипаль –  О. Порай-Кошиця, співак – С.Капора, вчені – Г.О. Гаєвська, К.М. Плиско, Л.С. Нечипоренко, журналісти – В.Маслович, В.П.Лєбєдєва, Т.Поліщук і багато інших видатних люботинців.

Історію творять великі  люди, які своїми благородними справами вписують славні сторінки  у величне минуле нашого прекрасного міста.

Директор музею Каракаптан Л.М.

 

 
Warning: include(html/template.php): failed to open stream: No such file or directory in /www/lubotin.com/templates/pwc035_j15/index.php on line 168 Warning: include(): Failed opening 'html/template.php' for inclusion (include_path='.:/usr/share/pear:/usr/share/php') in /www/lubotin.com/templates/pwc035_j15/index.php on line 168

Чем больше всего запомнился Вам первый год работы городской власти нашего города ?
 
QR Code