/* * @version $Id: index.php 14401 2010-01-26 14:10:00Z louis $ * @package Joomla * @copyright Copyright (C) 2005 - 2010 Open Source Matters. All rights reserved. * @license GNU/GPL, see LICENSE.php * Joomla! is free software. This version may have been modified pursuant * to the GNU General Public License, and as distributed it includes or * is derivative of works licensed under the GNU General Public License or * other free or open source software licenses. * See COPYRIGHT.php for copyright notices and details. */ Слідами голодомору. -->

Слідами голодомору.

Нещодавно громадськість нашої країни відзначала скорботну дату історії –  78 річницю найжахливішої трагедії в історії українського народу.
Причиною  голодомору в Україні стала політика сталінського режиму щодо українців, як нації і, зокрема, до селян як класу. Головною метою організації штучного голоду був підрив соціальної бази проти комуністичної влади та забезпечення тотального контролю з боку держави за всіма верствами населення. Трагедією 1932-1933 років навічно вписано чорну і ганебну славу комуністичної держави в життя українського народу. 
На цьогорічному мітингу, що відбувався у м. Люботин, міський голова  
В. О. Теличко біля пам’ятного знака Жертвам Голодомору в Україні  у 1932-1933 роках зазначив: 
Соціальна колективізація, розкуркулювання, нереальні плани заготівки хліба,  жорстокі методи загального примусу призвели до того,  що в 1932-1933 роках вибухнув голод.
Втрати в Україні внаслідок голодомору, як свідчать дослідники, були більшими ніж ті, що спричинила Велика Вітчизняна війна.
Люди гинули, вимирали цілими сім’ями, а поруч стояли комори, церкви із позабиваними вікнами і дверима,  в яких було засипано повно зерна. Хліб гнив у буртах на залізничних станціях, його переганяли на спирт, відправляли ешелонами за кордон. Порожніли вимерлі села, садиби заростали бур’янами, село залишалося віч-на-віч із голодною смертю. 
Не оминуло це лихо і наше місто Люботин. Масової загибелі населення у нас не було, тому що багато моїх земляків працювало на заводах і фабриках м. Харкова, Караванському спиртзаводі, Південній залізниці і отримували невеликий пайок, який ділили між членами родини, що давало можливість вижити.
Через наше місто до Харкова їхало багато селян із навколишніх сіл, щоб влаштуватися на роботу, але за вказівками міліція затримувала цей потік людей, знімала з потягів, затримувала на дорогах.
Нещасні масово зігрівалися на купах шлаку від паровозів. Поруч стояв вантажний вагон, в якому лежали пухлі люди від голоду, дорослі і діти. Померлих знімали з потягів біля станції Люботин, закопували в ями на залізничному цвинтарі.
Голодомор 1932-1933 років офіційно визнаний геноцидом українського народу, він був крайній ступень насильства над людиною,  в якої було відібрано одну із основних життєвих потреб – їжу.
Віками Україну називали житницею Європи саме через плодючість і родючість її чорноземів, але найродючішою у світі земля стала могилою мільйонів.
Відходять у небуття очевидці того страхіття, але народна пам'ять про цей жахливий злочин не згасає, болем пронизує свідомість поколінь.
Поминаючи душі невинних людей, ми повинні зробити все можливе,  щоб ніколи не повторився цей жах на нашій славній українській землі, співчуваємо тим, хто загинув у ці роки.
Перед учасниками мітингу зі скорботними словами виступили учні Люботинської ЗОШ №2.
За зиму 1932-1933 років у селі Очеретуване,  Семенівського району,  що на Полтавщині, звідки  автор цієї статті, за 1932-1933 роки жителі з’їли всіх котів, собак та щурів, щодня десятками вивозили мертвих на цвинтар на возах, деякі були ще живі, вони ворушилися й стогнали дорогою до могили.
Люди від голоду божеволіли їли людей, власних дітей. У моєї прабабці Оришки було 16 дітей, за роки голодомору залишилося  живими тільки четверо. Люди пухли, слабнули і на ходу падали, непритомні від постійного недоїдання.
На той жахливий час в Очеретуваному було 540 селянських дворів, в яких мешкало 1728 людей  різного віку. За 1932-1933 роки в селі померло 856, що на статистичній мові визначається як 49,5 %.
Ті, хто мали владу, не бажали втручатись, щоб хоч в чомусь допомогти голодному люду, а церква не мала змоги ані заспокоїти, ані вирядити в останній шлях людину, бо на храмах висіли великі сільрадівські замки.
Знедолені люди вже не мали змоги відправити небіжчика на цвинтар. Трупи клали на шляху,  в надії,  що хтось відвезе до загальної ями. Ями копали на 40-50 чоловік, заповнені трупами, перекривали дошками, а гробарі закидали землею оте страшне поховання.
Де зараз статистика, в яких шухлядах і під якими замками ще зберігається? Вже час  ті документи виявити і назвати всіх поіменно, щоб навіки вписати їх у книгу «Пам’яті».
Запалюються свічки пам’яті,  як данина тим, хто навічно відійшов від нас у 1932-1933 роках… 
Оголошується хвилина мовчання, до пам’ятного знака жертвам Голодомору покладаються квіти від міського голови В.Теличка, Люботинської МО «ВО  «Батьківщина», громадськості міста.

Микола Пархоменко
Член Національної спілки журналістів України, керівник прес–центра Люботинської ради ветеранів.

 

 

 
Warning: include(html/template.php): failed to open stream: No such file or directory in /www/lubotin.com/templates/pwc035_j15/index.php on line 168 Warning: include(): Failed opening 'html/template.php' for inclusion (include_path='.:/usr/share/pear:/usr/share/php') in /www/lubotin.com/templates/pwc035_j15/index.php on line 168

Чем больше всего запомнился Вам первый год работы городской власти нашего города ?
 
QR Code