/* * @version $Id: index.php 14401 2010-01-26 14:10:00Z louis $ * @package Joomla * @copyright Copyright (C) 2005 - 2010 Open Source Matters. All rights reserved. * @license GNU/GPL, see LICENSE.php * Joomla! is free software. This version may have been modified pursuant * to the GNU General Public License, and as distributed it includes or * is derivative of works licensed under the GNU General Public License or * other free or open source software licenses. * See COPYRIGHT.php for copyright notices and details. */ Володимир Гнатович Порай-Кошиця -->

Володимир Гнатович Порай-Кошиця

(14 січня 1843 р. – 1892 р)

 

На хуторі Порай-Абазівка Валківського повіту Харківської губернії біля дач села Капітонівка та Полупанівка, хутора Федотів і села Люботин знаходився маєток, який належав доктору медицини, колезькому раднику Володимиру Гнатовичу Порай-Кошиці.

Земля складалася із 10 десятин 1200 сажнів під поселенням і садом, 80 десятин, 750 саж. – пахотної, 4 десятини, 1800 сажнів – сінокосної, 16 десятин лісу, 2 десятини, 450 саж. під дорогами, 3 десятини, 600 саж. під ставком (із державного архіву Харківської області)

Сьогодні вже не існує хутора Порай-Абазівки, але назва ставка Перекошка так і залишилася до наших днів. Напевне, колись безграмотні люботинці таким чином вимовляли прізвище свого господаря – Володимира Гнатовича Порай-Кошиці.

Володимир Гнатович – представник старовинного роду, напис під гербом родоводу якого говорить: „Знаменитый муж Порай, брат Святого Войтеха, Архиепископа, состоял родоначальником этого герба с 996 года” (Тобто, ще до Хрещення Русі). „В червленом щите серебряная о пяти лепестках роза, (в переводе роза – „порай”), с пятью зелеными листьями. Щит увенчан дворянским коронованным шлемом. Нашлемник: такая же, как в щите, роза. Намет: червленый с серебром. (Польский герб „Порай”)”.

Народився Володимир Гнатович  4 січня 1843 року у Мінській губернії.

У 1860 році закінчив 2-у Петербурзьку гімназію.

У 1867 р. відмінно закінчив курс Харківського Університету зі ступенем лікаря та званням повітового лікаря.

У 1869 р. після блискучого захисту дисертації був удостоєний ступеня доктора медицини. Практикувався в госпіталях та кращих приватних клініках у професорів Канна, Неймана. Ауспиця, Фурн’є, Редера та інших. І в той же час відвідував лекції в коледжі Франції з відповідних розділів медицинських наук.

Повернувшись до Росії, займався практичною та науковою діяльністю у великих містах та у військових лазаретах полків.

Коли розпочалася російсько-турецька війна, він – у діючій армії, де весь час знаходиться в передовому загоні генерала Гурко. За участь в боях під Плєвною та Шипкою був нагороджений орденами Станіслава 1 та 2 ступенів з мечами. Рідкісний випадок нагородження цивільної людини бойовими орденами.

У 1879 році залишив військову службу й зайнявся наукою, спеціальною практикою та викладацькою роботою. (Напевне, з цього часу оселився в Абазівці).

У 1884 р. отримав звання приват-доцента та кафедру теоретичної медицини в Харківському університеті.

У 1886 р. на час створення Харківської громадської бібліотеки (тепер ім. В.Короленка) Володимир Гнатович вніс до її фонду більше ніж 3 тис. книг.

Роки навчання, важка робота та Балканська кампанія дали перші ознаки сухот, які передчасно звели його в домовину у віці 49 років.

У Володимира Гнатовича залишилося дві доньки та син. Варвара Володимирівна стала науковим працівником Харківського ортопедичного інституту, Олена Володимирівна – кореспондент іноземних мов. Борис Володимирович – художник-графік.

Доньки жили в Харкові, а в родовому маєтку в Порай-Абазівці залишився син.

Народився Борис Володимирович у 1886 році. З 1908 по 1911 рік навчався в Королівській Академії мистецтв у Мюнхені.

1912-1914 р.р. – Вища художня школа – (Майстер шуле), професор. Та в довідці зі „слідчої справи” чекісти таку освіту визначили як середню.

1914 рік. Перша світова війна, після якої повернувся до рідного міста, викладав в Архітектурному інституті. Член музейної секції Губкопису.

1920 рік – Борис Володимирович заарештований органами ОГПУ за участь в організації концерту Добровольчої армії та за створення у своєму маєтку Порай-Абазівці притулку для сиріт війни та революції, який не розпався з „приходом білих”. Притулок розігнали, а маєток забрали під санаторій для дітей працівників Управління Південної залізниці, а потім під дитячу колонію.

За відсутністю складу злочину Борис Володимирович був засуджений „лише на рік примусових робіт”.

Друга світова війна, окупація, робота в художньому відділку Українського авторського товариства бургомістрату.

На початку 1943 року Борис Володимирович виїхав із Харкова та емігрував до Німеччини.

Викладав у Мюнхенській вищій школі живопису.

Похований на кладовищі Святого Георгія в м. Бейрейт, в Баварії.

З робіт Бориса Володимировича Порай-Кошиці нічого не знайшлося та й зовсім нічого не відомо, окрім першої української радянської марки (1923 р.).

Та пошук продовжується.

Нині від маєтку Порай-Кошиців в м. Люботині залишилося тільки два приміщення та ставок Перекошка. В будинку господарів зараз живе одинокий завгосп, а в другому – розташовано притулок для літніх людей.

Пішли з життя люди – талановиті, здатні на добрі справи, викреслені з нашого сучасного життя, та залишили після себе пам’ять у назвах палаців, вулиць, ставків.

А 13 червня 2007 р. наше місто відвідав нащадок славного роду Порай-Кошиців – Георгій Миколайович Порай-Кошиця, який проживає в м. Києві.

На фото: уціліла споруда, де раніше жили сім’ї  прислуги. Нині це будинок людей похилого віку.

 

Директор краєзнавчого музею Каракаптан Л.М.

 

 
Warning: include(html/template.php): failed to open stream: No such file or directory in /www/lubotin.com/templates/pwc035_j15/index.php on line 168 Warning: include(): Failed opening 'html/template.php' for inclusion (include_path='.:/usr/share/pear:/usr/share/php') in /www/lubotin.com/templates/pwc035_j15/index.php on line 168

Чем больше всего запомнился Вам первый год работы городской власти нашего города ?
 
QR Code